Дошкільна освіта № 2 (20), 2008 р.
© Наталія Горбунова
Постановка проблеми. Проблематика статті не є новою, вона викликала інтерес у педагогів та мислителів минулого (М. Бердяєв, Ж. Руссо, К. Ушинський та ін.). Виокремлюючи суттєві психічні відмінності представників чоловічої та жіночої статі, вони підкреслювали, що стать охоплює і визначає людину в цілому, є комплексом репродуктивних, тілесних та соціальних ознак, що визначають індивіда як чоловіка чи жінку.
Аналіз останніх публікацій та досліджень. Вивчення фізичного, соціального та психологічного становлення людини як представника чоловічої та жіночої статі відображено в роботах науковців початку XX століття (М. Басов, П. Блонський, В. Бехтерєв, А. Залкінд, С. Рубінштейн, М. Рум’янцев та ін.). Інтерес до цієї проблематики був пов’язаний із розповсюдженням праць З. Фрейда, створенням психоаналітичної асоціації. Значну увагу дослідники приділяли тому, що процес формування людини як представника певної статі протікає у взаємодії природжених задатків та програм розвитку, які задаються суспільством, культурою, вихованням.
З-поміж статевих відмінностей психологи (М. Басов, Т. Бендас, З. Фрейд) виокремлювали три групи: достовірні (чоловіки більш агресивні, більш успішні в математиці та зорово-просторових операціях, а в жінок вище мовні здібності); сумнівні (у слухняності та турботливості, домінантності, боязні та тривозі, загальному рівні активності, змагання, тактильної чутливості); непідтверджені (для дівчаток: навіюваність; соціальність; успішність у розв’язанні завдань значно впливають на їхній розвиток, менший вплив властивий самоповазі та потребі в досягненнях; домінування розвитку слухового аналізатора; для хлопчиків – визначним є вплив спадковості, більш високі успіхи в розв’язанні складних та нестандартних завдань, аналітичний пізнавальний стиль, домінування розвитку зорового аналі
затора) відмінності хлопчиків та дівчаток.
За останні роки проблема статевого виховання, статевих взаємовідносин відображається у філософських, антропологічних, історичних, психологічних, педагогічних дослідженнях (К. Аронс, Дж. Батлер, Т. Бендас, М. Бердяєв, Р. Бондаренко, О. Вороніна, І. Воронюк, В. Войтович, Т. Говорун, А. Кириліна, І. Клецина, О. Шарган). Так, проблема статевих взаємовідносин як аспект антропології починає розглядатися в другій половині двадцятого століття. Ця галузь досліджень містить проблеми антропоцентризму в сучасних культурах та проблеми визнання людини в культурі й суспільстві через включення категорії статі до наукового аналізу. Основне предметне питання статевої антропології – визначення місця та ролі чоловіка і жінки у світі природи й культури, а також сутності цих понять у кожній конкретній культурі (Дж. Батлер).
Отже, включаючи категорію статі до наукового аналізу, статева антропологія замість філософської проблеми визнання деякої абстрактної людини у світі природи і культури, вивчає місце та роль чоловіків і жінок у світі культури, що призводить до легітимізації статі як у науковому дискурсі, так і в соціальному просторі.
Головне досягнення і завдання статевої антропології (і ширше – статевих досліджень) полягає в розробці наукового інструментарію для аналізу й фіксації відмінностей та ієрархій буття жінки й чоловіка в сучасному світі. Крім того, в межах статевих досліджень можлива розробка, а потім і наукова рефлексія змін соціальних практик буття та подолання антроцентризму сучасного світу.
Окремий дискурс досліджень статевих відносин відкриває антропологія релігійна. Відповідно до християнської традиції, визнання ієрархії “тілесне – душевне – духовне” є водночас і ствердженням духовної сутності людини як образу і подоби Божої, тоді як статеві проблеми – це проблеми “тілесно-душевного” життя людини. Тому вони щонайменше несуттєві для християнського життя і, відповідно, “випадають” із кола основних проблем християнської антропології (В. Соловйов).
В. Соловйов указує на той “основний факт антропології й історії”, що статева сором’язливість у людини має “корінне значення”. Це визначає “етичне ставлення людини до матеріальної природи” [9]. На противагу цьому М. Бердяєв, посилаючись на дослідження З. Фрейда, називає проблему статі “основною для антропології”, оскільки “статева полярність характеризує людську природу” [1].
Стать розглядають як проблему екзистенціальну (М. Бердяєв, К. Юнг). Умовою дійсності існування людини служить її творче ставлення до свого Я, світу і співтовариства (інших людей). Андрогенна цілісність людини вимагає відновлення (М. Бердяєв). Уся сутність чоловіка припускає жінку – як тілесно, так і духовно. У несвідомого чоловіка існує успадкований колективний образ жінки, за допомогою якого він опановує її природу (К. Юнг).
Статева ідентичність, що визначається суспільством, як і статева ідентичність, прийнята самим індивідом, відповідає біологічній статі певної особистості. У дошкільному віці хлопчики й дівчатка в колективних іграх, в першу чергу, об’єднуються з особами своєї статі.
У цих гендерно сегрегованих групах виокремлюються різні “культури” дитинства.
В умовах домашнього виховання дітей привчають до відповідних статевим ознакам занять. Так, дівчаток оберігають від важкої праці і прищеплюють їм ознаки “справжньої леді”. Хлопчикам прищеплюють інші нормативи поведінки через “чоловічі” види праці, етичні норми поведінки, з-поміж них необхідними є ідеали стійкості, відваги, мужності. Можна визначити такі стереотипи статевого виховання молодших школярів: жіночий – доброта, милосердя, чемність, турботливість, ніжність; чоловічий – активність, незалежність, ризикованість, хоробрість, сила волі. Ці стереотипи визначають норми поведінки певної статі. Так, вважається ганебним показувати хлопчикам свою внутрішню слабкість, плакати, боятися будь-чого, а дівчаткам – поводитися грубо, битися тощо. Головна роль на етапі первинної соціалізації відводиться батькам як першим агентам соціалізації.
У ході досліджень (О. Кікенежді, Т. Кліменкова) було виявлено: хлопчики менше, ніж дівчатка, поступаються матерям, отже, хлопчики можуть вимагати більше контролю – твердого, сильного, влучного “структурування” – тому що вони менш чутливі до потреб інших, менш поступливі та відгукуються на накази батьків; матір більше схильна говорити про емоції з маленькими доньками; батько майже не розмовляє з хлопчиками про почуття, активно стримуючи їхні емоційні прояви; в різних культурах матір однаково “комунікабельна” з маленькими синами та доньками; батько більше, ніж матір, намагається виховувати своїх синів та зберігає позицію лідерства; в парах “батько – донька” частіше виникає розмова про емоційний стан, ніж у парах “батько – син”, що має значення в тому виді культури, яку дівчатка формують у своїх ігрових групах.
У психології статеві відносини розглядалися на макросоціальному, інтра¬індивідному рівнях. Макросоціальний рівень має за мету аналіз відносин у системі: “особистість – суспільство, культура”, “група – суспільство, культура”. Детермінантами статевих відносин цього рівня є статеві уявлення як відображення статевого символізму. Рівень міжгрупової взаємодії визначає аналіз у системі “група – група”. Детермінантами міжстатевих відносин є статеві стереотипи. Міжособистісні відносини є об’єктом аналізу системи “особистість – особистість”, “особистість – група”. На інтраіндивідному (внутрішньоособистісному) рівні об’єктом аналізу стає Я-концепція особистості і співвідношення особистісної та соціальної ідентичності в її структурі. Статевий аспект внутрішньоособистісних проблем розкриватиметься через аналіз статевої ідентичності як складової соціальної ідентичності особистості. Статево-рольова поведінка як аспект психології функціонує, перш за все, в системі міжстатевих відносин (Г. Андрєєва).
З позицій традиційного підходу здійснюється поступова диференціація хлопчиків та дівчаток. Дорослі встановлюють те, що діти повинні вивчити, а також забезпечують розпорядок заохочення та покарання, які навіюють дітям бажані суспільством навички і звички. Хлопчики і дівчатка навчаються різному, ос¬кільки перед ними ставляться різні навчальні завдання, а також тому, що їх заохочують та карають по-різному. Хлопчики ставали “розбишакуватими”, тому що їм дозволяли або їх заохочували робити саме так, а не інакше. Дівчатка ж ставали витонченими, тому що їх вдягали в прекрасний одяг, матуся приділяла більше часу їхнім зачіскам, батьки хвалили за вміння поводити себе охайно та гарно виглядати. З. Фрейд підкреслював важливість процесу ідентифікації дитини з батьками однієї з нею статі,
у процесі якої малюк набуває низки цінностей та настанов. Процес ідентифікації переважно завершується до чотирьох–п’яти років, а мета його полягає в тому, щоб розв’язати Едипів комплекс. Одні хлопчики більш “маскулінні” (“мужні”), ніж їхні однолітки, деякі дівчатка більш “фемінні” (жіночі) [11].
У психології стать визначається як конституціональний комплекс соматично-репродуктивних, анатомо-фізіологічних, соціально-онтологічних, поведінкових предикатів-ознак, що ідентифікують індивіда як жінку або як чоловіка. Виходячи з критеріїв біологічної експлікації, стать – це сумація контрастно-антитез-них генотипно-базальних ознак осіб одного виду, а із соціопсихофізіологічних – це і є комплекс соматичних, анатомічних, фізіологічних, психічних, соціоісторичних, соціокультурних, соціоповедінкових модальностей-характеристик.
Дослідження вітчизняних та зарубіжних психологів (Б. Ананьєв, Я. Коломінський, І. Кон) із проблеми міжстатевих відмінностей указують на необхідність урахування і вивчення особливостей будь-якої діяльності людини, зокрема творчої, що виникають під впливом статевої приналежності. Особливого значення статеві відмінності набувають у період розвитку людини, при формуванні важливих якостей особистості. Дівчатка для творчих дій ви-користовують підсвідоме, а хлопчики раціональне. На відміну від хлопчиків, що творчо реалізуються із соціальних причин, дівчатка це здійснюють насамперед через тілесну невдоволеність. Стимулювання творчої продуктивності хлопчиків більш ефективне через зов¬нішні соціальні чинники, дівчаток – через внутрішні (І. Воронюк).
Результати досліджень. З-поміж статевих інтелектуально-психологічних особливостей дівчаток можна виокремити такі: їхнє мовлення більш емоційне і в цілому краще розвинене; відповіді однотипні; вони більш дисципліновані, зібрані, старанні; краще реагують на правильно побудовані фрази та чітку логіку; надають перевагу виконанню завдань за готовим зразком; їх більше цікавить результат. Хлопчики ж рідко розкривають свій внутрішній стан у словах; надають перевагу розв’язанню нових, логічних і складних завдань, під час виконання стереотипних вправ виявляють нетерплячість та неохайність; швидше набу¬вають арифметичних умінь, краще запам’ятовують форми і розуміють принципи роботи механізмів. Їхнє мислення нестандартне, внутрішній пошук інтенсивніший і складніший, аніж здається; увага не зосереджена. Хлопчиків більше цікавить сам процес діяльності.
Незважаючи на те, що дівчаток від¬різняє підвищена балакучість, а в хлопчиків частіше виникають проблеми з поведінкою й успішністю, більшої подібності між хлопчиками й дівчатками, ніж у дошкільному віці, не буде вже ніколи. Їх однаково цікавлять відмінності в анатомії, але інтерес зовсім безневинний і позбавлений сексуальності. Старшим дошкільникам приємна компанія осіб протилежної статі, вони одержують велике задоволення від спільних ігор. Хлопчики частіше грають із хлопчиками, а дівчатка з дівчатками. Хлопчики грають великими групами і не приймають тих, хто чимось від них відрізняється. Дівчатка люблять грати по двоє, троє і, як правило, більш спокійно сприймають сором’язливих і таких, із ким інші діти менш охоче йдуть на контакт. Проте і хлопчики, і дівчатка також успішно можуть будувати відносини з особами протилежної статі (Т. Говорун, О. Шарган).
У процесі статевого виховання хлопчиків бажано знайомити з “Кодексом лицарської честі”, що включає: любов до батьків, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, ставленні до Батьківщини; готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема дітей; підкреслено шанобливе ставлення до дівчини, жінки, бабусі; непохитну вірність принципам народної моралі, духовності; відстоювання свободи і незалежності особистості, народу, держави; прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, шкіл, пам’яток історії та культури; здатність цілеспрямовано і систематично розвивати фізичні і духовні сили, волю, можливості свого організму; вміння скрізь і всюди чинити благородно, виявляти лицарські чесноти; турботу про розвиток національних традицій, звичаїв, обрядів, бережне ставлення до рідної природи, землі [8]. Це значно збагатить словниковий запас хлопчиків. Наведемо орієнтовну тематику словників-мінімумів: “Гарно – погано”, “Хоробрий – боягуз”, “Працьовитий – ледар” тощо.
Тема “Гарно – погано”
Іменники: біда, бідолаха, благодійник, братерство, ввічливість, взаємини, вибачення, вигода, відношення, відчай, віра, вірність, влада, власність, втрата, глум, гнів, гордість, доброчесність, довіра, допомога, друг, дружба, єднання, жаднюга, жалість, жарт, жартівник, злодій, зрада, конфлікт, користь, людяність, милосердя, почуття, пошана, скромність, товаришування, ябеда.
Прикметники: авторитетний, бажаний, байдужий, безжалісний, вдячний, гордий, гостинний, доброзичливий, добросердечний, добрий, злий, легковажний, пихатий, плаксивий.
Дієслова: вередувати, вибачитися, відвертатися, глузувати, гніватися, дружити, єднатися, жартувати, запізнюватись, красти, лукавити, лякатися, прощати, рятувати, сваритися, співчувати, сперечатися, товаришувати.
Тема “Хоробрий – боягуз”
Іменники: взаємини, героїзм, допомога, захисник, зброя, козак, колектив, команда, кошовий, країна, край, лицар, майдан, напад, охорона, подвиг, подія, поєдинок, полон, помста, рятівник, слава, солдат, сором, честь.
Прикметники: безстрашний, величний, відданий, загрозливий, сильний, сміливий, хоробрий.
Дієслова: боротися, перемагати, переслідувати, подолати, поєднувати, присягати, славити, служити, хвалитися, шанувати.
Тема “Працьовитий – ледар”
Іменники: господар, гордість, добробут, доброчесність, допомога, доручення, жебрак, недотепа, нікчема, скарб, скарбниця, спадщина, труднощі, хитрощі, хитрун, ціна, шана.
Прикметники: безробітний, вимогливий, завзятий, наполегливий, працьовитий, роботящий, талановитий, трудовий, успішний, щедрий.
Дієслова: господарювати, запозичувати, марнувати, нагороджувати, накопичувати, пильнувати, пишатися, плекати, працювати, тямити.
У центрі уваги з давніх часів перебуває образ матері. Особливе місце культ матері посідає в козацькій педагогіці. Так, до козацьких заповідей милосердя належать: всебічна допомога сиротам, вдовам, турботливе ставлення до безпомічних, постійна їхня матеріальна і моральна підтримка; готовність допомагати найменшим, найбеззахиснішим – дітям, створювати умови для їхньої радості, переживати їхні страждання, замінювати їм, у разі необхідності, батька і матір, сестру і брата; надання допомоги хворим і пораненим, потерпілим від злих людей, стихійних сил природи тощо; здатність до співчуття, жалю до людей, які потрапили в біду; готовність допомагати будь-якій людині, щиро розділити з нею горе, страждання, журбу і тугу [5]. Типовими для українців є звертання: “Матусю, ненечко, матінко...” (В. Страшний, О. Яро¬шинська, Т. Яценко).
Мати має забезпечити всебічний гармонійний розвиток і виховання дитини. Робить це вона своєю щоденною працею, бо має обов’язок дбати про фізичний та матеріальний добробут своєї дитини. Мати мусить знайти золоту середину між самопожертвою для дитини та вимогами свого власного інтелектуального життя, постійно підтримувати якнайглибші чуттєві зв’язки з дитиною, дарувати їй свою увагу і любов. Разом із тим, мати не повинна потурати всім примхам дитини, мусить підтримувати певну дисципліну, привчати дитину зважати на інтереси інших членів сім’ї, а в майбутньому – зважати на її оточення. Але мати не може обмежувати волі дитини надмірними забобонами чи постійними наказами. Справжнє мистецтво виховання – це дотримання міри в усьому. Материнське виховання вимагає від матері великої майстерності (О. Петренко, І. Сіданіч).
Дошкільнята вчаться любити, шанувати, поважати матусю, звертатися до неї ласкаво, лагідно. Наведемо орієнтовний зміст словника-мінімума до теми “Мама, матінка, матуся”.
Іменники: красуня, мама, матінка, матусенька, матуся, неня, ненечко.
Прикметники: весела, добра, красива, лагідна, ласкава, моя, спокійна, сумна, турботлива.
Дієслова: вкладати, виховувати, готувати, доглядати, купати, навчати, народжувати, няньчити, пестити, прати, розважати, розмовляти, ростити, співати.
Окремої уваги заслуговує той вияв материнської любові, що сформувався як окремий жанр пісенної творчості народу, – колискові пісні. У них матері виливали свою любов, турботу і переживання за долю дитини, формували ту духовну атмосферу, якою хотіли оточити свою кровинку. Ці пісні стали неоціненним культурним надбанням народу, в них – душа предків, культура сучасності. Саме з колискових пісень словник дітей збагачується красивими, мелодійними словами.
Наведемо орієнтовний словник-мінімум до теми “Мамина пісня”.
Іменники: дитина, дрімота, колисанка, колиска, малюк, немовля, пісня, сон.
Прикметники: весела, добра, колискова, лагідна, спокійна, сумна.
Дієслова: вкладати, доглядати, дрімати, колисати, няньчити, спати, співати.
Любов, пошана й повага до матері властиві всім народам. Проте не в усіх народів мати очолювала рід як найвищий авторитет та суддя, як це було в праукраїнців. Культ матері в минулому має певний вплив на ставлення до неї і зараз. Український народ склав про матір багато оповідань, віршів, легенд, пісень, передаючи в них любов, тепло, шану до рідної неньки.
Становище жінки в українській родині було набагато вищим, ніж в інших народів. Українська жінка у випадку смерті чоловіка ставала спадкоємицею майна й опікункою дітей, та й при житті чоловіка мала рівні з ним права, була йому дружиною і порадницею. Ці права жінка здобула завдяки своїй життєвій мудрості, рішучості та силі волі.
Ідеал народної педагогіки – повна сім’я, рідна домівка, родинне вогнище, оберігати яке повинні і люди, і різні символи традиційного хатнього вжитку. Підготовка до шлюбу, творення сімейного щастя – особлива тема в народних традиціях. Народна дидактика вчила, що кожна дівчина як майбутня мати повинна змалку психологічно готуватися до виконання обов’язків годувальниці й няні, навчатися доглядати дитину, тобто вміти її годувати, сповивати, вдягати, купати, лікувати й забавляти. Завдяки домашній дидактиці юнак чи дівчина в пору одруження вже значною мірою були підготовлені до виконання ролі сім’янина – обов’язків чоловіка та дружини, батька і матері. Дівчинка-ровесниця дітей молодшого шкільного віку могла сама напрясти ниток, виткати доріжки. А хлопчик добре вправлявся із сокирою та іншими знаряддями праці, виконував, як і дівчинка, безліч інших обов’язків по господарству, доглядав худобу, випасав її, варив їсти, прибирав хату, порався на городі тощо.
Певне місце вихованню хлопців приділяв Г. Ващенко: “Ми маємо пам’ятати, що чим вищою буде психологічна підготовка учнівської молоді до військової служби, тим краще й успішніше вона проходитиме. Розв’язуючи питання про мету виховання сучасної учнівської молоді, ми мусимо враховувати не лише наші традиції, а й ті завдання, що ставить перед нами сучасне й майбутнє, а також прийняти до уваги психічні властивості нашого народу, як позитивні, так і негативні. Перші треба розвивати, другі усувати або, принаймні, ослаблювати” [3, С. 162]. На жаль, ще не для всіх батьків, педагогів, вихователів, наставників аксіомою стало те, що сучасні виховні ідеали можуть успішно формуватися лише на основі національних ідеалів минулих епох, які втілюють у собі загальнолюдські цінності. Водночас досить рідко на сторінках книжок можна зустріти повноцінну сім’ю: маму й тата, що разом виховують дітей. Але в таких сімейних стосунках найчастіше показано розподіл ролей та обов’язків. Ось як це відбувається у вірші В. Бондаренко “Бобри”:
“Каже тато: – Синку й синку,
Ми йдемо пилять осику,
А дівчатка? А дівчатка
Приберуть і двір, і хатку
А матуся під мостом
Буде ляскати хвостом,
Щоб лунало навкруги,
Щоб боялись вороги” [5, С. 9].
Або ж інший приклад поєднання батьків, що разом займаються не гос¬подарством, а саме доглядом за дітьми, описано у вірші Г. Чубач “Зелені жаби”:
“Там, де річка, там, де кладка,
Загоряє мама-жабка.
Тато-жаб не загоряє –
Жабенят малих купає” [6, С. 10].
Наведемо орієнтовний словник-мінімум до теми “Моя сім’я”.
Іменники: бабуся, брат, гурт, дідусь, донька, мама, рід, рідня, родина, родовід, сестра, син, сім’я, тато, взаємодопомога, відносини.
Прикметники: велика, весела, дружна, рідні, роботяща.
Дієслова: виховувати, вчити, доглядати, допомагати, дружити, жити, захищати, любити, народжувати, няньчити, поважати.
Щоправда є твори, в яких домінує саме батько. Народна казка “Диво груша”, у якій жінка (мати) присутня лише раз і лише в кінці на малюнку, для гармонії в сім’ї. Але тут добре показано батьків¬ство: “Жив на світі один бідний чоловік. Тільки й багатства у нього, що дітки” [10, С. 81].
Образи чоловіків та жінок, що фігурують у літературі, діаметрально протилежні: чоловіки – хоробрі, сміливі, сильні, вперті, горді, агресивні й антижіночі, а образи жінок – лагідні, добрі, зовні красиві, поступливі, емоційні, працьовиті, хазяйновиті.
З’являється уявлення про те, що ґендерні міжстатеві розбіжності досить значні. Часте вживання фрази “протилежна стать” є прикладом того, що одна стать значно відрізняється від іншої. Наука доводить, що в таких задатках людини, як пам’ять, інтелект, творчість, аналітичні здібності, вміння керувати й особисті якості, не існує суттєвих міжстатевих відмінностей. Дослідження статевих відмінностей в емоціях, емпатії, альтруїзмі, агресії й умінні впливати на інших довели, що ці розбіжності не лише незначні, а й у більшості своїй залежать від норм і певної ситуації. Більшість із них є стереотипами, своєрідним продуктом різних соціальних ролей, які підтримують чи придушують у людині певні варіанти поведінки (О. Кікінежді, В. Кравець).
Проаналізувавши літературу для дітей і виявивши стереотипні риси, можна зробити висновок, який підкреслить нерівномірний розподіл ролей у суспільстві, що відносить жінку до слабшої і залежної від чоловіка особи. Часто це обслуговуюча роль, вкладена в кількох рядках дитячого вірша:
“Кіт на припічку лежить
І тихенько муркотить.
Кішка книжечку чита,
Щоб розважити кота” [7, С. 542].
Коли читають хлопчикові про мужність Кирила Кожум’яки, він подумки ототожнює себе з ним, його подвигами. Моральні норми, якими керуються у вчинках літературні герої, етичні орієнтири статевої поведінки є значущими для дитини, і вона прагне наслідувати їм. Так мужність і жіночість втілюються в уяві дитини в конкретних діях і вчинках.
Важливим засобом статевого виховння є народні казки. Залежно від теми і змісту вони виконують особливу функцію. Розглянемо, як відбиваються особливості українського ґендеру в народних казках.
У процесі аналізу функцій, що виконуються жіночими персонажами в українських народних казках, можна дійти висновку, що вони класифікуються так: 1) жінка-мати: на долю якої припадають такі ролі, як народження дитини, виховання до пори юності, очікування сина, який “пішов у люди” (“Котигорошко” та інші); 2) жінка-наречена або дружина: її роль полягає в тому, що вона часто виступає як своєрідний приз, який треба здобути, вибороти або визволити з неволі (“Царівна-жаба”); 3) жінка-бабуся: це, як правило, добра порадниця, яку зустрічає юнак, що пішов виборювати своє щастя. Зустрічається й інший варіант жіночого персонажа цієї вікової кате¬горії: відьма (“Івасик-Телесик”). Проте іноді навіть відьма допомагає юнакові [2; 5; 6; 7].
Щодо функцій, які в казках виконують чоловічі персонажі, то вони розподіляються таким чином: 1) юнак, який виборює своє щастя, допомагає бідним та знедоленим, захищає, визволяє, змагається за жінку (Котигорошко); 2) чоловік або старий (цар, чародій тощо), який заважає юнакові, тобто є джерелом (носієм) зла; 3) дідусь, який іноді своїми порадами допомагає героєві.
Отже, за характером своїх дій жінки в казках пасивні. Вони очікують сина, нареченого, свого визволення тощо. На них спрямована активність чоловічих персонажів (жінок домагаються, виборюють або визволяють), тобто вони є об’єктом дій, у той час, як чоловіки безперечно виступають суб’єктами.
Народна казка сприяє формуванню моральних цінностей, певного ідеалу (Л. Фесенко). Ідеал для дитини – далека перспектива, якої вона буде прагнути, порівнюючи з нею свої вчинки. Важливе значення для виховання хлопчиків має казка “Котик і Півник”, де Котик виявляє не лише хоробрість, а й винахідливість, визволяючи Півника з полону Лисиці. Та найбільше значення мають фантастичні пригодницькі та фантастично-героїчні казки зі своїми вигаданими героями, які вчать хлопчиків важливим для чоловіка цінностям – вірності, хоробрості, волелюбності, чесності, винахідливості, вірній дружбі тощо (“Кирило Кожум’яка”, “Котигорошко”, “Казка про Бову-королевича”, “Про вірного товариша” тощо).
Дещо інші пріоритети спостерігаються у творах фольклору стосовно виховання дівчаток. Матеріалом для фольклорних творів слугувало життя українців: боротьба за щастя, вірування, звичаї, традиції, навколишня природа. І покликані вони були підготувати дівчаток для майбутньої соціальної ролі: матері, дружини, господині у своїй хаті. Тому й героїні казок мали відповідні риси характеру, своїми думками та вчинками пропагували вірність, покірність, відданість чоловікові, безмежну любов до дітей, мудрість і винахідливість, працьовитість і доброту тощо. Чітко виділені ці риси в героїнь казок “Царівна-жаба”, “Мудра дівчина”, “Розумниця” тощо. Адже саме дівчина здогадалася, що “ситнішим над усе є земля-мати, бо вона всіх годує і напуває. Прудкіш над усе – думка, бо думкою враз куди хочеш перелетиш; а миліш над усе – сон, бо хоч як добре, мило чоловікові, а все покидає, щоб заснути…” [10, С. 82].
У сім’ях українців дівчаток виховували бути ніжними, добрими, дещо сентиментальними; рідко вчили бути сильними і брати на себе лідерство.
Висновки. Особливості статевого виховання в творах українського фольклору орієнтовані на виховання сильного
і мужнього чоловіка-господаря і покірної, ніжної дівчини, майбутньої матері, адже образ матері є найбільш важливим для українців, а тому дівчата мали з раннього дитинства усвідомлювати своє призначення.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бердяев Н.А. Философия свободного духа. – М.: Республика, 1994. – С. 14–228.
2. Березовський І. Українські народні казки про тварин // Казки про тварин. – К.: Наук. думка, 1979. – С. 9-44.
3. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава: Полтавський вісник, 1994. – Т.1. Підручник: Науково-популярне видання. – 3 вид. – 191 с.
4. Желада І.П. Козацька педагогіка як фактор соціального, патріотичного та духовного виховання молоді XXI століття // Патріотичне виховання української молоді засобами фізичної культури та козацької педагогіки: Матеріали II обл. наук.-пр. конф., 15 трав. 2001. – Суми, 2001. – С.34–35.
5. З живого джерела: Українські народні казки в записках, переказах та публікаціях українських письменників // Упоряд., літер. обробка, вступ. ст. та приміт. Л. Дунаєвської. – К., 1990. – 512 с.
6. Казки про тварин. – К.: Наук. думка, 1979. – 574 с.
7. Калинова сопілка: Антологія української народної прозової творчості. – К.: Знання, 1998. – С. 34–246.
8. Кодекс лицарської честі // Козацька педагогіка. – К.: Дніпро, 1990. – 36 с.
9. Соловьев В.С. Церковь и вселенская любовь. – М., 1911. – С. 335–350.
10. Українські казки. – К.: Т-во “Знання” України, 1992. – 96 с.
11. Фрейд З. Психопатология обыденной жизни. – М., 1925. – 256 с.
РЕЗЮМЕ
Автор розглядає особливості розвитку словника дошкільників у процесі статевого виховання; висвітлює відмінні риси виховання хлопчиків та дівчаток; аналізує специфіку жіночих та чоловічих образів у творах українського фольклору; наводить орієнтовні словники-мінімуми.
Ключові слова: словник, жіночий образ, чоловічий образ, виховання.
RESUME
The author considers the features of development of dictionary of under-fives in the process of sexual education; lights distinguishing features of education of boys and girlies; analyses a specific of womanish and masculine appearances in works of Ukrainian folk-lore; leads reference dictionaries-minimums.
Keywords: dictionary, womanish appearance, masculine appearance, education.
* При використанні матеріалів статей посилання на авторів та журнал "Дошкільна освіта" обов'язкове
